Є спокуса збирати все. Диск дешевий, дані здаються цінними, а раптом колись знадобиться. Тож ми логуємо все, зберігаємо все, збираємо кожне поле «про всяк випадок». Але кожен байт даних, який ти зберігаєш, — це не лише актив. Це ще й відповідальність, і одного дня вона може стати тягарем.
Бо дані, які ти зберігаєш, ти зобов'язаний захищати. Кожне поле персональної інформації — це те, що можуть викрасти, злити, використати проти твоїх користувачів. Що більше ти зібрав, то більша мішень, то більша шкода, коли щось піде не так. Дані, яких ти не зібрав, неможливо викрасти. Найбезпечніша інформація — та, якої в тебе немає.
Я прийшов до простого правила: не збирай того, що не готовий захищати. Перед тим як зберегти нове поле, варто спитати не «чи може це колись знадобитися» — майже все може, — а «чи вартий можливий зиск від цих даних тієї відповідальності, яку я на себе беру, тримаючи їх». Часто відповідь — ні.
Це стосується і терміну зберігання. Дані, потрібні сьогодні, не обов'язково потрібні через три роки. Те, що лежить вічно, лежить як ризик: старий архів персональних даних, про який усі забули, — ідеальна здобич, бо його ніхто не стереже. Видаляти те, що більше не потрібне, — така сама частина безпеки, як і захищати те, що потрібне.
Менше даних — менша мішень, менша шкода, менше того, за що не спатимеш уночі. Збирай те, що справді потрібно, захищай це як слід, і видаляй, коли час минув. Найкращий захист для даних — часто рішення взагалі їх не тримати.
– Serguey Shinder
