Ми звикли думати про резервні копії як про захист від випадкової втрати: зламався диск, хтось помилково видалив файл. Але сьогодні резервна копія — це ще й одна з небагатьох речей, які реально рятують від шифрувальника. І саме тут більшість помиляється.
Атака-шифрувальник працює просто й жорстоко: зловмисник шифрує твої дані й вимагає викуп за ключ. Якщо в тебе є чиста, робоча резервна копія, ти можеш відновитися й не платити. Якщо немає — ти або платиш, або втрачаєш усе. Ось чому резервні копії з нудної гігієни перетворилися на передову лінію оборони.
Але є пастка, яку зловмисники добре знають. Якщо твої резервні копії підключені до тієї ж мережі й доступні з тих самих облікових записів, шифрувальник зашифрує і їх. Копія, до якої дотягнулася атака, — це вже не копія, а ще одна жертва. Тому вона має бути відокремлена: офлайн або в місці, куди скомпрометований обліковий запис не має доступу на видалення чи зміну.
І, як завжди з резервними копіями, недостатньо, щоб вони просто існували. Треба, щоб ти справді міг з них відновитися. Копія, яку ти ніколи не відновлював, — це надія, а не план. Перший раз, коли ти її перевіряєш, не повинен збігтися з першим справжнім лихом.
Отже: тримай резервні копії відокремленими, недосяжними для скомпрометованого доступу, і регулярно перевіряй відновлення. Це нудно рівно настільки, наскільки катастрофічним є день, коли шифрувальник спрацював, а відновитися нема з чого.
– Serguey Shinder
